З початком агресії росії проти України у 2014 році роль дипломатії та насиченість роботи дипломатів значно зросли: мобілізація міжнародної підтримки захисту суверенітету та територіальної цілісності України, розвінчання московських пропаганди та міфів, донесення до міжнародного співтовариства об’єктивної та актуальної інформації про події в та навколо нашої країни. При цьому, українські дипломати шукали і розвивали нові форми дипломатії заради ефективності та результату.
Але і тут, нажаль, без зради і зловживань не обійшлося.
Ще влітку 2012 року в Одесі, за участі Міністра закордонних справ Костянтина Грищенка, відбулась офіційна презентація громадської організації «Одеський дипломатичний клуб», ініціаторами створення якої виступили два чиновника: Костянтин Іванович Ржепішевський та Анатолій Сафронович Попов. Перший на той час був представником МЗС в Одесі, а другий – очолював комунальний заклад Обласне комунальне підприємство по обслуговуванню іноземних представництв при Одеській обласній раді.
Ржепішевський став головою правління дипломатичного клубу, а Попов – директором.
Чудова, наче, ідея – згуртувати дипломатів та додати Одесі дипломатичного шарму: прийоми, раути, ярмарки і, насамперед – робота над зміцненням підтримки боротьби українського народу проти агресора…
Проте громадська організація за час свого існування провела лише декілька заходів, які мали насамперед бізнес-користь для її засновників, що суперечить самому поняттю “громадська організація”. Благодійні дипломатичні ярмарки були проведені також з корисливою метою - налагодити контакти з дипломатичними представництвами, зробити видимість роботи (хоча, по-факту, організацією здебільшого займалися державні службовці з Представництва МЗС України в Одесі за дорученням К.Ржепішевського, який на той момент керував установою) та отримати гроші, що частково покривали витрати на утримання. Крім того, Одеський дипломатичний клуб не є благодійним фондом, отже придбання на зібрані кошти обладнання і його передача медичним закладам Одещини не зовсім відповідала законодавству. Але ж, то «заради доброї справи»…
В 2014 році, коли вся країна боролася за своє майбутнє, Ржепішевський руками Попова влаштовував махінації з державною власністю. За час його керівництва дипломатичним напрямком в Одесі 4 об’єкти нерухомості, які знаходилися на балансі Одеського комунального підприємства з обслуговування іноземних представництв та приносили дохід в державну казну (орієнтовно 7 мільйонів гривень за оренду однієї), перейшли до нових власників, у тому числі з найближчого оточення Ржепішевського.
Ось, наприклад, будинок у центрі Одеси – на Італійському бульварі 7/9 перейшов у опосередковану власність сім’ї Ставніцер, засновників компанії «ТІС», де К.Ржепішевський працював заступником гендиректора у 2004-2007рр. і де пізніше, відповідно до декларації, працювала його дружина. При цьому, під час реконструкції будівлі компанія ПП «Лаіка Секюріті» (номінальний власник) злісно порушила будівельні норми та не платить штрафи, про що на початку листопада 2021 року заявив начальник управління державного архбудконтролю Одеської міської ради О.Авдєєв.
Не менш «цікавими» є й зв’язки керівників Одеського дипломатичного клубу з державою-агресором.
Не даремно, на відкритті Одеського дипломатичного клубу в 2012 році особлива увага приділялась російським дипломатам та гостям із москви, на чому в промові наголосив Костянтин Ржепишевський.
А ресурс YouControl зазначає, що К.Ржепішевський досі є діючим головою ради правління ГО "Фонд розвитку ділового співробітництва "Міжнародний Діловий Форум", де засновником та підписантом є громадянин рф Михайло Павлович Фрейдлін, який також є учасником "Спільного Українсько-Російського Підприємства "АГРО-ЛІДЕР".
Фрейдлін у 2003-2005 – був радником губернатора Одеської області.
2005-2010 – радник Одеського міського голови.
2006-2011 - членом Інвестиційної ради при Одеському міському голові, директором Муніципального підприємства «Агентство програм розвитку Одеси».
Був Генеральним директором фінансово-інвестиційної фірми «Фининвестхлеб» (дочірньої компанії «Росхлебопродукт»), а також фінансовим директором федеральної корпорації «Росхлебопродукт» (1994–2002 рр.), Президент агропромислового холдингу "Русагрокапитал", має ряд компаній зареєстрованих в рф, закінчив економічний факультет Одеського політехнічного інституту у 1975.
«Міжнародний діловий форум» був створений у 2003 році в москві. Менше ніж за рік в Одесі також з’являється громадська організація «Фонд розвитку ділового співробітництва «Міжнародний діловий форум». Головою ради правління організації обирають Костянтина Ржепишевського, який тоді очолював одне з управлінь Одеської обласної державної адміністрації. В 2007 році він обійняв посаду представника МЗС в Одесі, однак від керівної посади в форумі не відмовився.
Також, К.Ржепішевський має тісні стосунки з громадянином рф Олександром Олександровичем Кулаковським, банкіром, який входить до списку найбагатших росіян. З ним він найімовірніше познайомився в Одесі ще за радянських часів, оскільки Кулаковський навчався в Одеському технологічному інституті. За інформацією окремих джерел, Кулаковський не тільки у 2007 році позичив Ржепішевському серйозну суму коштів, але й уповноважив представляти його фінансові інтереси, зокрема операції з нерухомістю в Одеській області.
Цікаво, шановні читачі, чи дав би Вам хтось мільйон доларів у борг?
Довідка НБУ
О.Кулаковський — колишній власник банку “Юнікор”. У 2014 році в нього було відкликано ліцензію. Серед інших економічних причин було названо "схеми з виведення коштів за кордон, загальний обсяг яких у 2013–2014 роках становив понад 21 мільярд рублів". Банк, що збанкрутував, частково належав державі: 4,8% знаходилося у власності департаменту майнових відносин Ямало-Ненецького автономного округу. З цим регіоном Олександра Кулаковського пов'язувала минула робота: у 90-х він був заступником генерального директора "Ноябрьськнафтогазу". Його колегою на той час був Олександр Терентьєв, нині депутат Держдуми.
До середини 2015 року О.Кулаковський був власником компанії "Нафтасіб", великого нафтотрейдера, який у 2004 році прагнув взяти участь у реструктуризації боргів ЮКОСу.
Відомо, що Олександр Кулаковський у Росії є власником Борівської швейної фабрики та Міжгалузевого юридичного агентства "Юрпромконсалтинг". Його син та інші родичі володіють у Росії рядом інших компаній, у тому числі торговим будинком "Олександр" у Москві.
В 2016 О.Кулаковський отримав ще одне громадянство — чеське, наступного 2017 чеське громадянство отримав і його син К.Кулаковський.
Тобто, К.Ржепішевський має прямий зв'язок з російським олігархом, який співпрацює з чинним депутатом Держдуми країни-агресора О.Терентьєвим, що входить в санкційний список ЄС.
На цьому фоні зовсім не випадково вже виглядають і тісні контакти Ржепішевського з Русланом Демченком — відомим своїми російськими контактами, та одним із основних лобістів Харківських угод, які призвели до анексії Криму та сприяли розв’язанню війни.
Взагалі, дипломатичний статус надає можливості легко входити у кабінети влади як на регіональному, так і на національному рівнях, що завжди використовувалося розвідками.
Слід відмітити, що колись активний в соціальних мережах вже екс-представник МЗС так і не зробив жодного допису із засудженням неспровокованої російської військової агресії проти України, а лише в жовтні 2022 року додав аватарку із надписом, що підтримує Україну.
Ржепішевський був депутатом VI скликання Одеської міської ради (2010-2015 рр.), прийшовши туди під прапором партії Арсенія Яценюка «Фронт змін». В 2011 році він проголосував за те, щоб віддати Одеський аеропорт Кауфману та Грановському. Саме через що, подейкують, Яценюк виключив Ржепішевського з партії (інша версія – розкрадання партійних коштів).
Також в 2020 році Ржепішевський недовгий час був проректором в Одеському медичному університеті. Причини звільнення залишимо на опрацювання іншим дослідникам…
Директор дипклубу А.Попов не тільки до 2014 року, але і після початку російської агресії та окупації частини територій України, на доручення К.Ржепішевського, активно контактував із дипломатами росії. Він неодноразово виїжджав до Російської Федерації, у тому числі за рахунок бюджетних коштів (в якості керівника Одеського комунального підприємства з обслуговування дипломатичних представництв). У період 2016-2017 рр. А.Попов без жодного дозволу та погодження виписував собі відрядження та виїжджав до РФ, де мав контакти з представниками МЗС країни-агресора.
Це той Попов, який у 2012 році хапав журналістку інтернет-видання «Майдан» Людмилу Ямщикову за руки та наполягав на тому, що «Одєсса – русскій город», бив журналістів та заважав акції захисників української мови проти законопроекту, в якому російській мові надавався статус “регіональної”.
Для різноманіття: ГО "Одеський дипломатичний клуб" також відзначилася тим, що клопотала про оформлення віз в Україну іноземцям з країн підвищеного терористичного ризику, зокрема Іраку. Саме А.Попов в якості директора клубу підписував гарантійні листи для них.
Проти цього ж Попова було відкрито кримінальне провадження за ст.366-1 КК України - "декларування недостовірної інформації", однак провадження закрили завдяки зв’язкам Ржепішевського у правоохоронних органах.
Варто відмітити організаторський хист «головного дипломата Одеси» - він налагодив цілу дипломатичну індустрію в регіоні: крім вельми корисного дипклубу, створив мережу почесних консулів з числа місцевих бізнесменів, вхід до якої і членство обкладалися «внесками».
Сьогодні діяльність Одеського дипломатичного клубу мінімізована, але не згорнута зовсім, а його «президент» К.Ржепішевський продовжив «клубну» діяльність та став ще й одним з бенефіціарів (через членів родини) одеського стриптиз-клубу «Mr. F1rst Gentlemen’s club». Подейкують, що в цьому клубі пропонують послуги інтимного характеру, в закладі курсують важкі наркотики.
Разом з цим, дипломатична тема завжди була і залишається привабливою для різного ґатунку шпигунів та шахраїв.
Повномасштабне вторгнення російських військ в Україну як ніколи актуалізувало питання очищення країни від корупціонерів і агентів російського впливу, які роками працювали над знищенням української державності та чекали приходу «руzzкого міра».
Вже всі переконалися, що південь України завжди залишався пріоритетною ціллю агресора, який вдавався до створення тут різних осередків впливу.
Згадані бізнесмени від дипломатії продовжують шукати контакти серед керівництва міста і області для відновлення своїх можливостей.
Але, чи вистачить у компетентних органів і Міністерства закордонних справ волі та завзятості не допустити використання дипломатії в якості майданчику для агентів і «консерв» агресора, а також засобу збагачення, замість здобуття допомоги і підтримки України?
