Війна вдарила по багатьох сферах нашого життя і звузила коло можливостей для повноцінного розвитку українських дітей. Але батьки та педагоги знаходять вихід із ситуації, аби не ставити життя на паузу та забезпечити дітям нормальне дитинство.
Про це пише
"Війна – це коли Росія бомбить нас ракетами, а наші воїни їх відбивають. А ми в садочку постійно ходимо в укриття і радіємо, що наш дім і садочок не розбомбили. Я хочу, щоб Україна вже скоріше перемогла і наші ЗСУ були живі, і ми поїхали на море", - так відповіла моя п’ятирічна донька Поліна на питання, що для неї війна. Відповідне бажання – перемоги - вона, як і її старший брат, загадувала на свій день народження. А подаровані гроші разом відправляли на ЗСУ.
Діти сприймають війну по-своєму, по-своєму розуміють, що відбувається щось страшне, але при цьому залишаються дітьми і продовжують радіти кожному дню. Звісно, руйнівна війна вдарила по всіх сферах нашого життя, але, як не дивно, відкрила і можливість батькам більше спілкуватися з малечею, пізнавати їх та дізнаватися, чим же живе дитина. Ця жахлива трагедія також показала нам справжню цінність того, що ми маємо – сім’ї і близьких, а не матеріальних надбань.
Перебуваючи в укритті під час повітряних тривог чи вдома без світла і, відповідно, телевізорів і гаджетів, українські родини гуртуються і намагаються з користю проводити разом час. І цей родинний затишок, без сумніву, благотворно впливає на емоційний стан дітей, які мають повноцінно розвиватися – як фізично, інтелектуально, так і емоційно – навіть у суворих воєнних реаліях.
Попри військову агресію Росії, батьки намагаються максимально зберегти нормальне дитинство своїх дітей, аби вони могли всебічно розвиватися, отримувати освіту та спілкуватися з однолітками. Звісно, все не може бути таким, як до війни: повітряні тривоги та відключення світла обмежують наші можливості, проте українці пристосовуються і до цих жорстких реалій.
За даними ООН, з України з початку повномасштабного вторгнення Росії виїхало понад 8 мільйонів людей. Здебільшого це мами з дітьми, які знайшли прихисток за кордоном. Та серед тих, хто залишився, теж мільйони людей стали внутрішніми переселенцями, що рятувалися від бойових дій, обстрілів та окупації.
Таким чином, батькам необхідно було знайти можливість влаштувати дітей у нові школи та дитячі садочки. При цьому навчання в Україні зараз проходить як очно, так і дистанційно через безпекову ситуацію.
Навчання у складних реаліях
На початку повномасштабної війни було важко продовжити так різко обірване навчання, адже як сім’ї з дітьми, так і педагоги масово виїжджали з небезпечних місць і були стурбовані питанням виживання, а не освіти. Але з новим навчальним роком освітній процес був налагоджений.
За словами міністра освіти і науки Сергія Шкарлета, наразі майже 70 відсотків українських шкіл працюють в очному або змішаному форматах – тобто або учні відвідують уроки, або частина з них перебуває на навчанні онлайн. Дистанційна форма освіти передбачена для шкіл, які не мають відповідних укриттів, та учнів, батьки яких не мають бажання водити дітей до школи з міркувань безпеки.
Міністр Шкарлет підкреслив, що в Донецькій, Запорізькій, Луганській, Харківській та Херсонській областях шкільне навчання відбувається виключно в онлайн режимі.
При цьому, за словами першого заступника міністра освіти і науки Андрія Вітренка, від початку навчального року зросла кількість дітей, які виїхали на навчання за кордон через терористичні атаки.
"Станом на сьогодні 503 тисячі дітей знаходяться ще за територією України. Це трохи більше, ніж на початку навчального року. Така ситуація з терористичними атаками змушує українців до постійного переїзду", - сказав Вітренко.
Ситуацію з навчанням дуже ускладнюють постійні відключення світла. Для багатьох шкіл, які працюють очно, змістили час проведення уроків для обох змін: навчання має тривати з 8:30 чи 9 до 16 години.
А ось онлайн-уроки проводити набагато складніше, адже у вчителів та учнів можуть не співпадати графіки відключень світла. Тому освітяни виходять з даної ситуації, як можуть.
За словами заступниці директора департаменту інституційного аудиту Державної служби якості освіти Олени Святенко, в умовах дистанційного навчання вчителі можуть використовувати як синхронний, так і асинхронний режим.
"Синхронний – це коли в режимі реального часу відбувається урок, наприклад, в режимі зум-конференції. Але мають змогу робити і асинхронний режим: відповідно до положення про дистанційне навчання, синхронний режим має бути в обсязі не менше 30 відсотків. Все решта може бути в асинхронному режимі", - сказала вона.
Святенко пояснила, як відбувається навчання в асинхронному режимі: вчитель має можливість наповнити навчальним контентом віртуальну папку свого навчального предмета, яка розміщена на сайті чи платформі закладу освіти.
"І коли буде можливість у дитини долучитись, вони можуть відкрити папку з навчальними матеріалами і побачити відеолекції, навчальні відео, самостійні роботи, конспекти – все те, що було створено вчителем", - зазначила вона.
Позашкільний розвиток
Розвиток дітей – це, звісно, не тільки школи. Багато дітей відвідують різноманітні гуртки, спортивні та танцювальні секції. І їхня роль завжди є дуже важливою і не зменшується під час війни, адже варто не ставити життя на паузу, а продовжувати надавати дітям все необхідне – звісно, забезпечивши при цьому безпеку.
Мати двох дітей Лариса з Києва виїжджала з сім’єю на початку війни з дому, але наприкінці весни повернулася і одразу стала шукати можливості організувати дозвілля і розвиток дітей.
"У червні знайшли нові гуртки – танці для доньки, спортивну секцію для сина. З того часу вони регулярно займаються там, і відвідують гуртки немало дітей. А восени, з початком навчального року, діти повернулися до школи і дитячого садочку, щоб мати живе спілкування з друзями та якісний освітній процес. Звичайно, і там і там є укриття, і під час повітряних тривог педагоги оперативно їх туди виводять", - каже жінка.
За її словами, укриття у дитячому садочку добре обладнане – там є світло і тепло, є іграшки та телевізор, дітей годують, тому для них це не є стресовою ситуацією.
УНІАН також поспілкувався з власницею центру дитячого розвитку Олесею з міста Бровари на Київщині, яка розповіла, що попит на послуги центру з нормалізацією ситуації у місті навіть зріс.
"Звичайно, на початку війни ми виїжджали, у місті майже не було людей. У травні ми вже повернулися, і спочатку не було думок щодо відновлення роботи центру. Але від постійних клієнтів, які теж масово поверталися, постійно надходили питання про нашу роботу, і врешті ми вирішили відкритися – це дало і роботу нашим працівникам, і можливість батькам водити дітей на заняття", - каже Олеся.
За її словами, влітку у центрі не було відбою від дітей: державні садочки не працювали, дітей на відпочинок більшість батьків не вивозили, як це буває зазвичай. Тому бажаючих відвідувати міні-сад, літній табір та окремі заняття було дуже багато.
Крім цього, працівники центру, який також надає послуги організації дитячих свят, влаштовували благодійні свята для дітей-переселенців, що допомагало їм відволіктися від турбот сьогодення. Таким чином, робота центру з літа була налагодженою, але восени через терористичні атаки на енергетичну інфраструктуру розпочалися відключення світла. Це змусило пристосуватися до нових реалій темряви.
"Спочатку було нерозуміння, як працювати, особливо організовувати дитячі свята, які потребують освітлення, музики та різних спецефектів. Але згодом придбали необхідне обладнання – ліхтарі, колонки, довелося і потужну зарядну станцію купити, яку треба ще й постійно заряджати. Так, це вимагало багато витрат, проте дало змогу працювати надалі", - розповіла Олеся.
Згаданий центр розвитку знаходиться у Броварах, де два тижні тому сталася страшна трагедія, коли гелікоптер впав на дитячий садок. Загинуло 14 людей, десятки отримали поранення. Варто зазначити, що вихованці зруйнованого закладу були оперативно направлені в інші садки міста разом зі своїми вихователями, а також з ними та батьками працювали психологи. Це дозволить їм легше пережити перенесене жахіття та повноцінно розвиватися у звичних дитячих колективах.
Так само адаптувалися до суворих реалій безліч інших гуртків та закладів по всій Україні. Ліхтарі і павербанки, зарядні станції і генератори – все це вдарило по кишені власників розвивальних центрів і гуртків, як і інших бізнесів. Але це дозволяє провадити безперервний процес розвитку наших маленьких громадян, які зростають освіченими, попри криваву війну рашистів проти нашої країни.
Поради психологів
Експерти з дитячого розвитку та психологи наголошують на тому, що розвиток дітей має бути повноцінним і не зупинятися через війну.
Психолог, експертка з якості психотерапевтичних послуг у Фонді ООН у галузі народонаселення (UNFPA) Марта Пивоваренко зазначила, що зміни у підходах до навчання та розвитку дітей розпочались не в зв’язку із війною, а раніше - у 2020 році через ковідні обмеження.
"Діти перейшли у онлайн і їм сильно бракує живого контакту. Зараз у сфері інклюзії стоять великі виклики - багато випадків "хибного аутизму" пов’язані із різким скороченням доступу дітей та підлітків до природи, повітря, дітей-інших однолітків, з якими контактувати у різноманітні способи. Війна лише загострила тенденції - діти та підлітки втратили частину соціального оточення, кола спілкування, друзів і середовища секцій чи інших форм дозвілля", - сказала психолог агенції УНІАН.
Пивоваренко радить батькам дбати про збагачення дітей не лише словесною інформацією, але і надавати більше доступу до сенсорної інформації - їздити, бігати з дітьми, робити побутові справи разом, щодня гуляти на свіжому повітрі.
"І якщо немає доступу до всіх друзів, робити зустрічі принаймні із одним-двома на регулярній основі, дарувати дитині відчуття "безумовної любові" і бути більш поблажливими у періоди стресу. Реагувати на різкі зміни поведінки – розуміючи що доступ до психотравмуючої інформації для дітей різко зріс, а це може в майбутньому вплинути на їх розвиток", - зазначила вона.
Як розповіла УНІАН психолог Анна Нікольська, основні дитячі потреби не зазнали великих змін під час повномасштабної війни - змінилися можливості для їх задоволення.
"У дитини закладено величезний фізіологічний та психологічний потенціал, для того, щоб рости і розвиватися психологічно, інтелектуально, фізично та соціально. Коли зникають можливості для розвитку і самореалізації, нема де використати цей потенціал, дитина може стати схильною до небезпечної та саморуйнівної поведінки або може стати пасивною чи навіть захворіти", - сказала психолог.
Нікольська наголосила, що російські загарбники хочуть забрати у наших дітей не тільки дитинство, а і шанс на повноцінний розвиток. Тож варто докласти зусиль, щоб і на цьому фронті захистити майбутнє.
"Дорослим варто проаналізувати нинішній стан справ (можливості дорослих по часу та фінансах, схильності та інтереси дитини, соціальні та територіальні можливості). Визначити мінімум та максимум можливостей. Більшість гуртків продовжують працювати і радо приймають нових учасників навіть протягом року. Через міграційні процеси могло з’явитися багато вільних місць і, можливо, для дитини це шанс спробувати щось нове", - сказала вона.
Нікольська підкреслила, що вкрай бажано, аби гурток працював тільки у очному форматі, особливо, якщо вік дитини – до 15 років. Для дошкільнят також доречним буде відвідувати розвивальні заняття.
