Після теракту зі стріляниною в Голосіївському районі Києва, де загинули щонайменше 7 людей і понад 10 отримали поранення, в Україні з новою силою заговорили про право цивільних на озброєну самооборону.
Тема легалізації короткоствольної зброї в Україні обговорюється вже кілька років, однак після повномасштабної війни ставлення суспільства до неї стало значно лояльнішим.
Глава МВС Ігор Клименко заявив, що громадяни мають отримати право на збройний самозахист, зокрема із використанням короткоствольної вогнепальної зброї.
Міністр повідомив, що найближчим часом відбудуться експертні обговорення за участі народних депутатів, громадськості, журналістів і ветеранів. Їхнім результатом має стати фінальна версія законопроєкту про цивільну зброю.
Водночас у МВС наголошують: масових перевірок власників зброї проводити не планують. Натомість у межах розслідування теракту з'ясовують, як нападник отримав необхідні медичні довідки для продовження дозволу.
Нагадаємо, стрілець у Києві використовував легально зареєстровану зброю — мисливську гвинтівку під пістолетний патрон.
На тлі трагедії дискусія про легалізацію короткоствольної зброї загострилася і серед політиків. Частина депутатів вважає, що подібні інциденти підкреслюють необхідність законодавчого врегулювання права цивільних на зброю, тоді як інші виступають проти пов'язування трагедії з такими ініціативами.
Право на самозахист: неврегульовані моменти
Адвокат об'єднання OK Legal Віталій Коломієць пояснює, що право на самозахист в Україні вже закріплене на базовому рівні законодавства, однак його застосування на практиці залишається неоднозначним.
"Право на захист життя і здоров'я прямо передбачене Конституцією (стаття 27) та Цивільним кодексом. Це фундаментальне право людини. Водночас важливо розуміти, що його реалізація часто пов'язана із заподіянням шкоди іншій особі — нападнику. І тут виникає ключове питання: чи буде така дія вважатися злочином і чи нестиме людина відповідальність", — каже Фокусу експерт.
За словами юриста, ці питання врегульовані Кримінальним кодексом, де існує окремий блок норм — так звані "обставини, що виключають кримінальну відповідальність".
"Йдеться про ситуації, коли людина формально завдає шкоди, але з юридичної точки зору це не є злочином. Найперше — це необхідна оборона", — пояснює Коломієць.
Адвокат підкреслює: українське законодавство дозволяє захищатися незалежно від можливості уникнути нападу.
"В Україні діє підхід, який у міжнародній практиці називають "stand your ground" — людина має право оборонятися, навіть якщо могла втекти чи уникнути конфлікту", — каже він.
Окремо адвокат звертає увагу на випадки, коли застосування навіть смертельної сили не тягне за собою покарання. Зокрема, це:
відбиття протиправного насильницького вторгнення у житло чи інше приміщення;
напад групи осіб;
напад озброєної особи.
Крім того, закон допускає застосування сили в умовах крайньої необхідності або під час затримання злочинця, хоча в таких випадках важливо не перевищити межі необхідної оборони.
Водночас за словами Коломійця, проблема полягає у відсутності сталої правозастосовної практики.
"Норми є, але вони недостатньо відпрацьовані. Через це в суспільстві досі зберігається певна невизначеність щодо того, як саме вони працюють", — каже він.
Право на захист без правил: чому в Україні досі не врегульована зброя самозахисту
Говорячи про так звану "легалізацію" зброї, юрист пропонує точніше формулювання.
"Йдеться радше про легітимацію — тобто створення чітких і зрозумілих правил. В Україні фактично немає окремого закону, який би системно регулював обіг зброї самозахисту", — зазначає адвокат.
Він зазначає, що сьогодні цивільні можуть придбати зброю для полювання чи спорту, однак ці правила регулюються інструкціями МВС, а не законом. Водночас зброя для самозахисту фактично залишається обмеженою.
"Складається парадоксальна ситуація: потужну мисливську або спортивну зброю можна придбати, а інструмент, спеціально створений для самозахисту, — ні. Це створює дисбаланс", — наголошує він.
Адвокат також звертає увагу на досвід початку повномасштабного вторгнення, коли зброю масово видавали цивільним, а законодавче врегулювання з'явилося вже постфактум. За його словами, це класичний приклад, коли спочатку виникає практика, а вже потім держава намагається її впорядкувати.
Щодо аргументів проти розширення доступу до зброї, юрист вважає їх обмеженими.
"Злочини вчиняються незалежно від того, яким чином була отримана зброя. Проблема не в інструменті, а в намірах. Навіть за найжорсткішого контролю повністю виключити такі випадки неможливо", — зазначає він.
Він також додає, що посилення процедур отримання зброї не вирішує проблему, а лише робить її дорожчою.
На думку адвоката, держава наразі не має чіткого розуміння, як комплексно врегулювати це питання. У різних країнах різний досвід, і універсального рішення не існує. Але головна проблема, на думку експерта, — що в Україні обмежується саме право добропорядної людини на захист.
Фактично, за його словами, йдеться про необхідність дати громадянам реальний інструмент для самозахисту, а не лише декларативне право.
Коломієць підкреслює: законодавство часто орієнтоване на боротьбу з потенційними порушниками, а не на створення умов для законослухняних громадян.
"Ми постійно намагаємося писати правила для злочинців, замість того щоб дати можливість нормальним людям реалізувати своє право на самозахист", — каже він.
Експерт також звертає увагу на проблему криміналізації самого факту володіння зброєю без аналізу намірів. Сьогодні за однією статтею можуть карати й добровольця, який зберігав зброю для захисту, і людину зі злочинними намірами. "Держава не завжди досліджує умисел.
На його думку, це створює викривлення у правозастосуванні та стимулює формальні кримінальні провадження замість глибокого розслідування реальних загроз.
"Замість того щоб розбиратися в складних кейсах і встановлювати реальні ризики, часто простіше відкривати десятки формальних справ — і це лише посилює правовий хаос", — додає Коломієць.
Юрист вважає, що ситуація зі зброєю в Україні розвивається хаотично — від повної відсутності регулювання до різких реакцій після трагедій.
"Ми постійно діємо із запізненням: не приймаємо законів тоді, коли це потрібно, а потім реагуємо вже постфактум. Замість системного рішення маємо рух від однієї крайності до іншої", — каже він.
Коломієць наголошує, що у Верховній Раді вже тривалий час лежать законопроєкти, зокрема щодо декриміналізації зброї самозахисту, але їх не розглядають.
На його думку, починати варто саме з цього — змінити підхід до відповідальності за сам факт володіння зброєю.
"Якщо людина має зброю для самозахисту і це підтверджується, це не має бути кримінальним злочином. Натомість увагу слід зосередити на реальних загрозах і намірах", — вважає адвокат.
Правова колізія і відсутність закону
Експерт із кримінального права Григорій Усатий зазначає, що обіг цивільної зброї в Україні формально врегульований, однак сама система побудована суперечливо і створює правову невизначеність.
"Якщо говорити загалом, то це питання врегульоване, але важливо, в який спосіб. Воно врегульоване так, що не відповідає логіці законодавства і часто незрозуміле ні юристам, ні громадянам", — каже Фокусу експерт.
За його словами, нині правила обігу зброї визначає підзаконний акт — наказ МВС
"Маємо ситуацію, коли підзаконний акт встановлює правила, а закон — відповідальність. При цьому в Кримінальному кодексі прямо зазначено: відповідальність настає за відсутності дозволу, передбаченого законом. Але самого спеціального закону немає. Це і є правова колізія", — зазначає експерт.
Він підкреслює, що, попри це, людей реально притягають до відповідальності за статтею 263 ККУ, яка передбачає до семи років позбавлення волі за незаконне поводження зі зброєю.
На думку Усатого, саме тому першочерговим кроком має бути ухвалення окремого закону про цивільний обіг зброї.
"Якщо ми хочемо ефективну систему контролю, потрібно починати з базового закону. Інструкція вже є, дозвільна система працює, але без законодавчої основи це все виглядає нестабільно", — наголошує він.
Експерт також нагадує, що відповідний законопроєкт обговорюється вже кілька років, однак ключове питання — обіг короткоствольної зброї — залишається невирішеним. Зокрема, сторони не можуть дійти згоди щодо можливості її носіння.
"Навіть коли погоджуються з тим, що зброю можна зберігати вдома, питання носіння на вулиці залишається каменем спотикання", — зазначає експерт.
Ризики озброєння й ілюзія безпеки
На тлі дискусій про можливе розширення доступу до короткоствольної зброї Усатий застерігає від поспішних рішень і звертає увагу на потенційні наслідки для безпеки.
"Принцип дуже простий: більше зброї — більше конфліктів, більше тяжких тілесних ушкоджень і більше смертей. Це прямий ризик ескалації насильства", — наголошує він.
Експерт наводить і статистичний аргумент: за даними МВС, кількість правопорушень із використанням зброї під час війни зросла у десятки разів у порівнянні з довоєнним періодом.
Окремо він звертає увагу на психологічний фактор і готовність людей застосовувати зброю.
"Наявність зброї не гарантує, що людина зможе її використати. Є страх, шок, відсутність навичок. Трагедія в Києві показала, що навіть підготовлені правоохоронці іноді не діють у критичних ситуаціях, що вже казати про цивільних", — зазначає він.
Усатий також описує сценарії, які можуть виникнути у разі масового озброєння населення.
"У ситуації стрілянини сторонні люди не розумітимуть, хто нападник, а хто захищається. Це може призвести до хаотичних перестрілок і випадкових жертв", — пояснює експерт.
На його думку, додаткові ризики виникають і через загальний стан суспільства під час війни.
"Маємо травмоване суспільство, високий рівень напруги й агресії. У таких умовах доступ до зброї без належних запобіжників може лише посилити внутрішню нестабільність", — каже він.
Експерт також ставить під сумнів ефективність чинної системи контролю, нагадуючи, що резонансні злочини нерідко вчиняються з легальною зброєю — "Голосіївський стрілець" тому приклад.
"Питання не лише в доступі, а в якості перевірок. Чи реально оцінюється психічний стан людини? Чи є механізми реагування, якщо він змінюється? На сьогодні — ні", — зазначає він.
На його Усатого, популярність ідеї озброєння цивільних частково пояснюється емоціями й популізмом.
"Є ілюзія, що зброя дає безпеку. Але в цивілізованих державах безпеку забезпечують інституції — правоохоронні органи й армія, а не окремі громадяни", — наголошує експерт.
Він застерігає від спрощених рішень у складній ситуації.
"Якщо ми прагнемо до європейських стандартів, не можна підміняти державні інституції масовим озброєнням населення. Потрібні системні рішення з чіткими запобіжниками", — підсумовує Усатий.
Джерело: ФОКУС
